2014 – рік великих надій, болісних втрат і гірких розчарувань

Перед початком нового традиційно підводять підсумки року, що закінчується. Давайте пригадаємо, що приніс Україні буремний 2014 рік. Євромайдан, Небесна сотня, втеча Президента, втрата Криму, АТО, вибори Президента, мирний план Президента, припинення вогню, війна, закон про особливий статус Донбасу, знову припинення вогню, вибори народних депутатів, і знову війна… Чи таким мав бути 2014-й – рік великих сподівань і важких випробувань?

ВІДКЛАВ СОБІ НА ПЕНСІЮ КІЛЬКА ДЕРЖАВНИХ БЮДЖЕТІВ


У 2014 рік Україна увійшла в очікуванні значних історичних змін. Пригадаймо, як усе починалось. На знак протесту проти зупинки євроінтеграції відомий український журналіст Мустафа Найєм у соцмережі звернувся до киян: «…давайте серьёзно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан?» Через годину після публікації кількість бажаючих вийти на Майдан у Києві досягла тисячі і більше. Тоді на сторінці Найєма з’явився запис: «Встречаемся в 22:30 под монументом Независимости. Одевайтесь тепло, берите зонтики, чай, кофе, хорошее настроение и друзей».


Майдан засвідчив свою волю до європейського майбутнього країни. Громадянська свідомість українців хвилею спротиву сколихнула владу корупціонерів і взяла на себе відповідальність визначати долю рідної землі. На жаль, непомірно дорогою ціною – ціною життів Небесної сотні.

Доки Україна була в жалобі, з держави тікав її очільник, прихопивши з собою, як порахували в ГПУ, понад 100 мільярдів доларів, вкрадених в українського народу. Для порівняння – до загального фонду державного бюджету України у 2013 р. було зараховано 291 млрд. 572,5 млн. грн.Таким чином, в громадян було вкрадено, а з країни вивезено кілька річних бюджетів України…



КРАЇНА БЕЗ ЯНУКОВИЧА


Майдан переміг Януковича. Україна вшановувала пам’ять героїв, і все ще жевріла надія, що їх жертва не буде марною. Ми жили вже в НОВІЙ країні і нам потрібен був НОВИЙ президент. На майбутнього очільника держави покладались великі надії. На жаль, президентські вибори обійшлись країні ще дорожчою ціною, ніж Небесна сотня… Чи могла олігархічна верхівка, яка роками шматувала і розкрадала країну, допустити, щоб їхня «кормушка» раптом вислизнула з їхніх рук і повернулась обличчям до народу? Риторичне питання. І вони на нього відповіли. «Голосом» Донбасу.

Хіба може бути кращий привід, щоб зірвати вибори, ніж так звана «громадянська війна»? Та зірвати вибори не вийшло. Але попереду на Україну чекало ще більше випробування, ніж закривавлений Євромайдан. Руками найманців і терористів на Донбасі були створені так звані Луганська і Донецька народні республіки. Озброєні бандити оголосили війну «київській хунті». Врятувати країну міг мирний план Порошенка… Однак мирні ініціативи президента не змогли припинити вогонь на Донбасі. Адже будь-яка війна розв’язується з певною метою, і може завершитися лише досягненням цієї мети або поразкою противника. І очевидно, що агресор своєї мети ще не досяг, оскільки збройне протистояння лише набирає обертів.



У ПОЛУМ’Ї ВІЙНИ


Те, що було названо антитерористичною операцією, перетворилося на справжню жорстоку війну. Здавалося б, країна має жити за гаслом «Усе для фронту, усе для війни!». Однак… особовий склад Збройних сил України пішов воювати мало не в шльопанцях. Доки за правилами здійснення державних закупівель проводились всі тендерні процедури, військовослужбовці української армії близько трьох місяців чекали на бронежилети. Забезпечення захисників держави найнеобхіднішим лягло на плечі їхніх родин і волонтерів. Навіть так званий «військовий податок» – тимчасовий загальнодержавний 1,5% збір – парламент ухвалив АЖ у серпні, коли вже було звільнено від терористів Слов’янськ і Краматорськ.

Що це – нехлюйство, чи відверта зрада інтересам країни? «Хіба так можна виграти війну?» – запитує вже очільник держави. Тим часом по той бік лінії фронту у закладниках терористів опинилось близько 5 мільйонів громадян України, яких насправді ніхто й не питав, чи хочуть вони тієї ДНР. Покинуті напризволяще в нелюдських умовах життя, декотрі з них гинули як не від уламка снаряда, то вже від голоду. А чи взагалі народним обранцям було діло до того, що в країні гинуть люди? «Чимало депутатів, які засідають або числяться в Раді – якщо не прямі спонсори та спільники, то симпатики бойовиків-сепаратистів», – заявив Президент України Петро Порошенко і розпустив Верховну Раду.



ЗНОВУ НАЙЄМ…



І знову з’явився промінь надії. Мінські домовленості гарантують двостороннє припинення вогню, країна готується до позачергових виборів народних депутатів. Цього разу Україна вже точно обере до Верховної Ради справжніх патріотів, котрі будуть опікуватись інтересами держави… Та що ми чуємо з вуст народних обранців замість планів щодо майбутніх законопроектів, які мали б рятувати виснажену важким роком країну? Дослівно: “За 5 тысяч гривен я не буду работать в парламенте. В Киеве невозможно прожить на 5 тысяч гривен”, – заявив вже згадуваний вище мало не батько Евромайдану Мустафа Найєм. Про те, що депутати отримують маленьку зарплату згадувала і перший номер партії «Самопоміч» Ганна Гопко.

Справді?! Це саме те нагальне питання, яким має опікуватись парламент, коли країну шматує війна? Гарна новина для народних депутатів Верховної Ради: середня зарплата в Києві за жовтень 2014 року становила 5427 грн. І навіть якщо цей факт не видається надто переконливим щодо того, як прожити на 5000 грн., варто згадати, що чинний бюджет декларує прожитковий мінімум на рівні 1218 грн. для працездатної особи. Детальну інструкцію щодо розподілу цих коштів можна знайти у Постанові Кабміну про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення, згідно якої для нормальної життєдіяльності на рік людині має вистачити 95 кг картоплі, 4 кг макаронних виробів, 1 кг пшона та 2 кг гречки, 2 кг сала та 9 – ковбаси та ще деякі продукти. Верхній демісезонний одяг та костюм двійка мають послугувати по 5 років, що якраз вистачить на термін дії депутатського мандату. Власне, якось виживають мешканці Донбасу, які опинились на підконтрольній терористам території, взагалі без жодних соціальних виплат.

Чому варто загострювати увагу на цьому, здавалося б, незначному і приватному випадку? Тому що за ним простежується явище, яке з часом перетвориться на тенденцію. То що ми отримали від позачергових виборів? Знову майбутніх нахлібників народу, які ще не склавши навіть депутатської присяги, вже у першу чергу опікуються власним добробутом? Ще одне розчарування?

Чи анонсований бюджет затягування пасків народних депутатів не стосується? Шкода, що у Верховну Раду не обирають спочатку на випробувальний термін. Не витримає ж країна кожного разу збирати Майдан, щоб переобрати владу, яка не виправдала довіру виборців.

До кінця року залишилось трохи менше місяця. Ще багато треба встигнути зробити. Обрати уряд, затвердити бюджет, домогтися миру… І найголовніше – згуртуватися заради єдиної мети. Забути, хоча б на час, про власний добробут, старі чвари і кинути всі свої сили на порятунок України. Бо якщо не схаменемося, не опам’ятаємося, шкоди буде завдано непоправної. На кону – саме існування України як держави.

Тетяна Лановa

0Shares

Вам також може сподобатись:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.